Гігантський комп’ютер створений для студентів

Великий — так називають між собою суперпотужний комп’ютер тернопільські науковці, що створили його. Встановлений він у Тернопільському національному економічному університеті (ТНЕУ) за підтримки НАТО. Ця потужна техніка містить дві материнські плати, розміщені в два поверхи будинку, завдяки яким виконує завдання у 200 разів швидше, ніж звичайний комп’ютер, та надає змогу студентам використовувати ресурси Інтернету для навчання.

Швидкісна мережа об’єднує чотири тернопільські університети — економічний, педагогічний, медичний і технічний. Подібні технології використовують усі провідні університети світу.

Ігор Євгенович Романець, начальник відділу інформаційного забезпечення ТНЕУ, є одним із розробників проекту, завдяки якому в місті з’явився комп-велет.

— Метою і завданнями проекту, — каже Ігор Євгенович, — було побудувати загальний центр комунікації і з’єднати університети міста швидкісними каналами зв’язку, щоби вищі навчальні заклади обмінювалися даними всіх видів освітніх, академічних і дослідницьких цілей. Забезпечити безкоштовний доступ до Інтернету всім студентам університетів Тернополя. Адже мережа створює унікальні можливості для вивчення гуманітарних, фізико-математичних та інших наук.

— Хто був залучений до створення успішної розробки цього проекту?

— Це спільна робота професора Джорджа Марковського із Університету Майн, що в Сполучених Штатах (він є керівником від країн НАТО), професора нашого університету Анатолія Саченка, який є керівником від України, й власне розробників проекту — Сергія Возняка та безпосередньо мене.

— Коли розпочалася робота над проектом?

— Заявки були поданні у 2005 році до Комітету НАТО з науки заради миру та безпеки. Сам процес відбувався у два етапи. В розробку нашого проекту входило об’єднати в єдину мережу не тільки тернопільські виші, а й інші навчальні заклади: школи, бібліотеки й навіть дитячі садочки. Через те, що ця програма вимагала великих затрат (понад 500 тисяч доларів із бюджету НАТО), нам спочатку відмовили в наданні гранту. Але наша програма їх зацікавила, і вони порадили нам спростити проект. Попросили бути скромнішими й обмежитися лише чотирма державними вищими навчальними закладами. Так ми переробили проект і вдруге подали заявку. І в 2006 році нам прийшов довгоочікуваний лист із приємною новиною про отримання гранту на підтримку розвитку нашого проекту.

— Чи залучалися кошти спонсорів, економічного університету?

— Ні, всі кошти на реалізацію проекту були надані НАТО. Звичайно, грошей ми на руки не отримували — вони надходили переказами. Для цього укладалися тристоронні договори між нами, постачальником та платником (НАТО). Підібравши необхідне обладнання, ми отримували відповідні чеки. НАТО через Університет Майн, координатором від якого був Джордж Марковський, оплачували їх. Після того ми отримували обладнання.

— Чи були якісь труднощі в роботі?

— Особливих не було, та через бюрократію в нашій державі довелося трошки побігати по різних інстанціях.

— Коли буде завершена робота над проектом?

— Можна сказати, що на 95 відсотків усе зроблено. Система експлуатується, нею користуються економічний та педагогічний університети.

— Наскільки мені відомо, ви маєте намір підключити до єдиної мережі бібліотеки.

— Так, було б добре об’єднати, як ми планували в першій заявці, хоча б три бібліотеки: обласні універсальну наукову, для молоді та для дітей, але для цього потрібно залучати кошти інших спонсорів. НАТО на повторні проекти кошти не виділяє. Можливо, наша мерія підключиться до реалізації цих планів.

Ми хочемо також запровадити в межах навчальних корпусів безкоштовні телефонні дзвінки за принципом IP-телефонії, тобто ведення телефонних розмов за допомогою мережі Інтернет.

Тетяна Мандибура