Сергій Юрій: Підступного i несправедливого удару завдано не стільки мені, скільки iміджу всієї академії

«УМ» уже повідомляла про конфліктну ситуацію, яка склалася в одному з найавторитетніших вузів західної України — Тернопільській академії народного господарства. Якщо коротко нагадати її суть, то вона зводиться до того, що в одній з місцевих газет несподівано з'явився гостро критичний лист на адресу ректора ТАНГ Сергія Юрія, підписаний заступником голови наглядової ради цього ж навчального закладу професором Ткаченком. Досить серйозні звинувачення у зловживанні службовим становищем і такому іншому, як не дивно, підтримав президент Академії, народний депутат України Олександр Устенко, котрий два з половиною роки тому рекомендував і активно просував кандидатуру Сергія Юрія на посаду ректора, називаючи його своїм учнем і послідовником. Однак зовсім іншу позицію зайняв багатотисячний колектив ТАНГ, який рішенням конференції підтримав свого ректора. Більше того, відповідне звернення було направлене навіть Президенту України. У ньому керівники структурних підрозділів та працівники вузу, зокрема, підтверджують позитивні зміни, які відбулися в академії саме за керівництва Сергія Юрія. А конфліктну ситуацію, яка склалася зараз, пояснюють нічим іншим, як прагненням певного кола упереджених осіб незаконно усунути ректора з посади, аби замінити його іншою, «потрібною», людиною.

Сьогодні своїми думками про те, що відбувається в ТАНГу, і причинами цього з читачами «УМ» ділиться сам ректор Тернопільської академії народного господарства Сергій Ілліч Юрій.

— Сергію Іллічу, у своїх останніх публічних виступах ви не раз підкреслювали, що особливо зачепив вас за живе заголовок того листа пана Ткаченка у газеті — «Занепад одного вузу». Тобто, що ви радше погодилися б з будь-якими негативними визначеннями стосовно вас особисто, аніж з тими, що б'ють по іміджу всього вузу, та ще й несправедливо.

— Я виріс у цій академії зі студента. Працював і викладачем, і старшим викладачем, і організатором громадської роботи, жодного щабля не минув, а до ректорства шістнадцять років очолював Інститут фінансів — один з найбільших структурних підрозділів ТАНГ. (До речі, згаданий вами пан Ткаченко до нашого вузу працював ще у сімнадцяти, а на час написання свого пасквіля вже знову змінив місце роботи). Отже, сьогодні десь третина викладачів — це ті, хто колись учив мене, 20 відсотків — з ким разом я вчився, і ще вiдсотків 20 — це вже мої колишні студенти. Я дуже добре знаю всі больові точки і всі проблеми свого вузу зсередини і надзвичайно його люблю. Ось Віктор Андрійович Ющенко якось сказав, що не може ставитися до України об'єктивно, бо надто її любить. Так, напевне, і я ставлюсь до академії. Попри це, усвідомлюю, якими складними і вразливими є стосунки всередині такого великого і специфічного колективу, де найменше ущемлення чиїхось інтересів часто призводить до загальних конфліктів. Тому і працював завжди так, щоб максимально враховувати ці інтереси. А про те, якою мені дісталася академія , влучно висловився на конференції трудового колективу один з наших викладачів — мовляв, такою, як Ющенкові — Україна. Тоді я терміново склав програму розвитку вузу та вирішення найболючіших проблем, і ми, засукавши рукави, почали її втілювати.

— Які основні проблеми постали тоді перед вами?

— Окрім серйозних матеріальних проблем, зокрема тієї, що аудиторії нагадували мало не стайні, гостро стояла проблема згуртування колективу, створення у ньому нормального мікроклімату. Можливо, це передусім за умови, коли справедливо оцінюється праця кожного і, відповідно, кожний має стимули працювати з повною віддачею. З оптимізації заробітної плати ми й почали. І якщо тоді, у 2002-му, місячний фонд заробітної плати в академії становив 700 тисяч гривень, то зараз — 2 мільйони 400 тисяч, тобто лише за два з половиною роки він збільшився майже у три рази. Ви запитаєте, звідки гроші? Відповідаю. Матеріальні ресурси академії мали тоді два джерела (зараз ми підключаємо ще й третє) — кошти з держбюджету і спецкошти, які заробляла сама академія. Коли я став ректором, останні складали 17 мільйонів гривень, сьогодні ж ця сума становить уже 43 мільйони. І у такому збільшенні коштів може переконатися кожний уже хоча б з вигляду відремонтованих аудиторій та нових корпусів. Причому треба зауважити, що кількість студентів-платників суттєво зменшилася на користь тих, хто навчається за державним замовленням, бо ми не можемо не враховувати інтереси дітей, чиї батьки не мають змоги оплачувати навчання. То дозвольте запитати, куди поділися, на що ішли ті мільйони раніше?

Другий важливий чинник, на який ми звернули посилену увагу, — це соціальна захищеність викладачів, і тут теж вдалося зробити чимало. Наприклад , щодо оздоровлення. У 2002-му академія мала єдину базу відпочинку в кримській Євпаторії. І коли я приїхав туди подивитись, то мені стало дуже соромно, що вона називається «Оселя Академічна», — такий був стан. На сьогодні вже нічого соромитись, навпаки. Крім того, ми збудували нову базу відпочинку в закарпатській Сваляві, де вже минулоріч зміцнили здоров'я 126 наших викладачів з сім'ями, а вже цього року завершуємо спорудження ще однієї, кримської, бази — у Форосі. Третім напрямом для нормалізації атмосфери у колективі я визначив у 2002-му покращення житлових умов працівників, бо ще й зараз ця проблема стоїть перед приблизно двома сотнями викладачів. Лише минулого року ми вклали в будівництво житла за пайовою участю один мільйон триста дев'яносто тисяч гривень.Зараз мене несправедливо звинувачують у начебто неправильній «роздачі» земельних ділянок загальною площею два гектари на околиці Тернополя. Але ж та земля була виділена академії саме під будівництво житла ще вісім років тому. Раніше вона не використовувалась, і ми взагалі могли б її втратити. Поряд будують величезний оптовий ринок, і я володію достовірною інформацією, що законсервована площа мала бути продана комерційним структурам під розважальний комплекс. Разом з профкомом і ректоратом ми вирішили роздати людям по 8-9 соток під будівництво житла. Зрозуміло, що передусім виділяли ті наділи докторам і професорам, людям , які віддали нашому вузу багато років життя і гідно попрацювали на його благо. Крім того, виділили землю нашому студентові Роману Гонтюку, який став срібним призером Олімпіади в Афінах. А хіба не заслужив хлопець?

Упродовж останнього часу добудовано корпус, який 13 років був довгобудом. Наразі завершуємо спорудження іншого, який мав статус довгобуду 8 років, — у ньому буде гуртожиток покращеного планування. Вдалося зробити ремонт в усіх корпусах, огородили, нарешті, територію академії, щоб під вікнами кози і корови не гуляли. Як бачите, зроблено для користі багато. Звичайно, неможливо задовольнити на сто вiдсотків усі інтереси і потреби кожного з тридцятитрьохтисячного колективу, але найважливіше ми все-таки намагаємось робити.

— Я впевнена, що у вас вистачає контраргументів і на звинувачення стосовно навчально-наукового процесу.

— Звичайно. Основним показником наукової діяльності, наприклад, завжди була кількість кандидатів та докторів наук, доцентів, професорів. Так от минулоріч уперше за всю історію академії у нас захистилося 4 доктори та 43 кандидати наук. Так само від одного-двох у 2001—2002 рр. аж до вісімнадцяти минулоріч. Зросла кількість студентів, які відзначені державними нагородами. Причому, наша академія — чи не єдиний вуз в Україні, де студентам виплачуються премії.Завдяки такому нововведенню ми змогли пом'якшити юридичну колізію, що виникла iз запровадженням багатоступеневої освіти, і через яку в деяких вузах навіть страйкували. Тобто ліквідували ситуацію, коли студенти під час «переходу» зi статусу бакалаврів до статусу спеціалістів чи магістрів вимушені були по два місяці не одержувати стипендію.

Ще хотів би назвати цифри по відрахуваннях, які, на мою думку, теж свідчать про оптимізацію навчального процесу, і знову наведу порівняння. У 2000-у році, приміром, з ТАНГу був відрахований 821 студент, у 2001 — 861 , а вже у 2003 — 1562, тобто майже у два рази більше. Звідки взялася така велика остання цифра? В основному це були люди, які знаходяться за кордоном і студентами тільки рахувалиcя, а кому таке потрібно? Тож ми провели інвентаризацію складу тих, хто навчається, і вже минулоріч було відраховано тільки 781 чоловік. Так само навели порядок обліку студентів та здачі сесій.

І от, перерахувавши усе вищесказане, я хотів би запитати опонентів: у чому ж вбачають вони той занепад академії, в якому звинуватили мене на сторінках газети?

А те, що я начебто залякав людей, і в колективі нездорова моральна атмосфера, то це взагалі не вкладається в рамки здорового глузду. У зовсім протилежному можна було переконатися вже з того, як проходила остання конференція трудового колективу. До того ж після подій помаранчевої революції, самі розумієте, не дуже когось залякаєш, а тим більше — багатотисячний колектив.

— Яка ж, на вашу думку, причина такого несподіваного і різкого виступу проти вас?

— Набагато глибша, ніж це може здаватися на перший погляд. Думаю, має вона і політичні корені, адже зараз відбувається зміна влади, в тому числі на регіональному рівні. До того ж уже починається підготовка до виборів-2006, а академія — це серйозний плацдарм для боротьби за будь-які мандати. Можливий далекий політичний приціл на вуз, фундаментом же є відповідні матеріальні інтереси. Стосовно останніх можна назвати чимало фактів. Чому, наприклад, на території академії замість запланованого комплексу побутового обслуговування для студентів та викладачів з'явилася свого часу комерційна точка під назвою «Пава» з баром? Інший приклад. Щоб бути незалежними від постійних проблем водоканалу, ми, маючи свою необхідну техніку, вирішили поставити на території водонапірну башту. І тут певні особи мене інформують, що не можна ,бо цю ділянку землі, мовляв, уже віддано одній з комерційних структур під... станцію техобслуговування. Наперекір усьому ми цю башту таки поставили, але ж ви розумієте, про що йдеться. Або ось таке. Зразу після виборів 2002 року було оформлено документи на придбання ТАНГом комплексу «Жорнава» в Закарпатті та приміщень виробничого об'єднання «Промінь» у Тернополі — на суму відповідно 700 тисяч та понад 2 мільйони гривень. Я ту «Жорнаву» як уперше побачив — жахнувся! Та там ще кілька мільйонів треба, щоб до пуття довести, до того ж туди дуже незручно добиратися. Для чого таке придбання? Втім, як фінансисту, мені добре відоме значення терміну «відкат» — тобто своєрідної винагороди людині за куплене нею зовсім не за власні кошти. Не краща ситуація і з «Променем», приміщення якого не підходить ні для навчання, ні для житла і від якого повністю відмовитись ми не могли, бо частина грошей вже була проплачена, зате вже два роки судимось через помилки в оформленні документації. Як бачите, всі ці оборудки проводилися зовсім не в інтересах колективу академії чи її студентів. І я розумію, що тим, хто їх проводив, дуже не подобається моя позиція стосовно цього.

— На вашу адресу, Сергію Іллічу, пролунали ще й політичні звинувачення...

— Звинувачувати мене в якихось симпатіях до Януковича просто смішно, адже саме наш вуз першим у Тернополі і одним з перших в Україні включився до загальнополітичного страйку, і я підписав наказ про це, дуже навіть ризикуючи, як на той час. Академія тісно співпрацювала із страйковим комітетом, ми постійно надавали матеріальну допомогу викладачам та студентам на Майдані, щодня відправляли до Києва по 2-3 автобуси, щоб змінювати людей. Одинадцять автобусів спостерігачів відправили і на третій тур виборів до Дніпропетровська. Так що мені ніхто не може закинути, що я не зробив усього можливого, аби перемогла демократія. Такі звинувачення настільки ж безпідставні, як і ті, наприклад, що у мене є дві дорогих іномарки. Одну справді маю, щодо другої, то на конференції я привселюдно сказав ,що хто її знайде — продам усього за гривню. Досі ніхто не зголошувався.

Загалом, майже все у тій газетній публікації — наклепи. І мені дуже неприємно, що Олександр Андрійович Устенко, якого я дуже ціную і поважаю за його досвід, підтримав такі звинувачення. Недарма під час конференції йому, такому безперечно поважному чоловікові, кричали із залу «Ганьба!», і особисто мені було дуже соромно таке чути. Думаю, що це все-таки не його особиста позиція, а наслідок негативного впливу певного оточення.

— Сергію Іллічу, цим конфліктом справді буде займатися комісія Міністерства освіти?

— Ми самі таку запросили, але поки що мені не відомо, чи буде вона у нас працювати. До речі, сім місяців тому 21 чоловік з Контрольно-ревізійного управління впродовж двох місяців перевіряли фінансово-господарську діяльність ТАНГ. Я не боюся ні цієї, ні якихось інших перевірок. Але і ганьбити свій вуз , та ще й перед початком нової вступної кампанії, теж не можу дозволити. При голосуванні на конференції за довіру мені,як ректору, голоси розподілились так: 485 — «за», 1 — «проти» і 4 — «утримались». Не погодились бойкотувати мене і студенти, хоч робота така серед них проводилась. Тому я впевнений у своїй правоті і готовий стояти до кінця, а головне — до кінця готовий стояти колектив. Академія має величезні наробки, досягла значних успіхів і має багато серйозних планів на майбутнє, треба тільки не заважати людям працювати і реалізовувати їх.

Світлана МИЧКО