Студент факультету обліку і аудиту Тернопільського
державного економічного
університету у 21 рік уже є восьмиразовим чемпіоном України з армреслінгу, призером та чемпіоном Європи, переможцем
більше 15 міжнародних турнірів, триразовим
срібним і бронзовим призером чемпіонатів
світу, дворазовим чемпіоном світу, володарем Кубка світу серед професіоналів,
заслуженим майстром спорту України. Його також визнали і колеги, які у
2004 році обрали Андрія Пушкаря головою Тернопільського
обласного осередку Всеукраїнської громадської організації "Українська федерація армспорту". Проте на досягнутому цей юнак не
зупиняється. 15 липня цього року Андрій Пушкар збирається взяти участь у Чемпіонаті Європи в Будапешті
(Угорщина). Його життєвий девіз:
ніколи не зупинятися на досягнутому і досягти мети.
—Андрію, якою була ваша дитяча мрія?
- У кожного є своя мрія: хтось прагне багатства,
хтось визнання, хтось хоче мати хорошу сім'ю, інший мріє стати космонавтом. Проте з раннього
дитинства я у своїх мріях відрізнявся від усіх дітей і хотів бути найсильнішим
чоловіком у всьому світі. Справа в тому, що я хворів на бронхіальну астму. Мій батько, за фахом дитячий
лікар, почав займатися моїм всебічним розвитком. Тата я тепер називаю тренером у спорті і в житті.
Змалку я загартовувався, з б років ходив у сауну, а в 11 років вперше
зайшов до спортзали. Тоді я сказав батькові, що обов'язково стану чемпіоном світу. Він посміявся і зауважив, що для досягнення такої мети
треба 8-12 років посилено тренуватися. Через 7 років я став двократним чемпіоном світу.
-Чи пам'ятаєте свій перший чемпіонат?
- Хочу сказати, що моя спортивна кар'єра розпочалася із звичайних змагань під час Козацьких забав. Родом я з Кременця. І час то з нагоди свят проводилися в нашому місті ці змагання. Під час цих забав я піднімав колоди, бився мішками. Мій батько на той час був одним із найсильніших армреслерів у районі. І він постійно казав: "Ти мене побореш лише тоді, коли мені буде 70". Я переміг свого батька, коли мені було 14 років, виборовши таким чином районну першість. Потім поїхав на чемпіонат області у складі збірної команди району. Там познайомився з рукоборцями, які брали участь у більш серйозних змаганнях, і через певний час на Чемпіонаті України здобув перемогу. Уже згодом на Чемпіонаті Європи став другим. Це все я виграв у 17 років, а через рік (2003 р.) на Чемпіонаті світу серед юніорів у Гдині (Польща) у ваговій категорії до 86 кг виборов перше місце
- Які були ваші відчуття від перемоги?
- Усі роки тренувань, цілеспрямованої праці, адже я
щодня ходив до спортзали,
стали винагородою.Це реальний результат, якого може досягти спортсмен, докладаючи чимало зусиль. Звичайно,, від перемоги я отримав велике моральне задоволення.
Відразу
після цього з'явилося відчуття, що методика тренувань є ефективною, що
стільки вкладених сил і часу були недаремними. Сліз не було, а був крик перемоги. Я виграв у того суперника,
якому програв на Чемпіонаті Європи. Свого часу в 15 років Артем Кліменко (Росія) виграв Чемпіонат світу серед дорослих і
став живою легендою в армресяінгу. Треба сказати, що Чемпіонат Європи я виграв у нього, але тоді судді поставилися упереджено до мене, оскільки Артем був улюбленцем публіки, преси і т.д. Тому упродовж 3 місяців я
готувався до перемоги на світовому чемпіонаті.
Це була своєрідна спортивна вендета. Я відчував
гордість, коли стояв на верхній сходинці п'єдесталу, коли батько був поряд і звучав гімн України. Це неабияка честь представляти Україну на таких серйозних змаганнях. У 2003 році я
став найсильнішим юніором світу. Тоді
зрозумів, що армреслінг
- це мій вид спорту і справа всього життя.
- Згодом ви почали виступати і на "дорослих" змаганнях...
- Виступом на Чемпіонаті України серед юніорів до 18 років завершилася моя юніорська кар'єра. 2004 року я брав
участь у Чемпіонаті України, що відбувся у Феодосії. Тоді виступав у ваговій категорії понад110 кг і був
наймолодшим і найлегшим спортсменом серед
усіх учасників. На Чемпіонаті України переміг на праву і ліву руки. Таким чином виграв путівку на Чемпіонат Європи.
- Донедавна
армреслінг не був настільки популярним видом спорту.
- Треба
сказати, що його популярність
останнім часом швидко зростає. Раніше майже нічого не було чути про армреслінг, а
тепер показують змагання по
телебаченню, є федерація, є дві версії
професіоналів. Поправу армреслінг можна назвати все народним видом спорту, адже відомо що споконвіку люди боряться
на руках. Дуже
шкода, що він досі не визнаний
олімпійським. На мою думку, це проблема
світової Федерації армреслінгу, представники якої не Лобіюють цього питання.
Переважно у Чемпіонатах Європи і світу беруть участь понад 3О країн зі всього
світу. Збірна України у світі наразі є другою після Росії. Правда, росіяни
виграють за рахунок великої кількості учасників. Україна привозить на чемпіонат десь 3О осіб, а Росія - 80, тому
і набирає
більше балів.
- Чи пробували ви себе у тренерській діяльності?
- З 2005 року я працюю тренером у
спортивному клубі ТДЕУ "Академія".
Закінчив факультет фізкультури Кременецького педагогічного інституту і паралельно навчався в ТДЕУ. У мене тренуються і дівчата, і хлопці. Пояснюю
їм, що таке армреслінг,
показую методику тренування. Проте
наразі займатися лише тренерською діяльністю
не збираюся. Я, насамперед, -професіонал.
Для цього треба повністю віддаватися
спорту, змаганням, відповідно
харчуватися, шукати кошти, щоб
продовжувати спортивну кар'єру. До 2006
року я був сам собі і менеджером, і
дієтологом, і т. д.
На сьогодні держава фінансує армреслінг тільки на 30%, бо він не входить до олімпійських видів спорту. А витрати тут не маленькі. Наприклад, щоб поїхати до Японії, витратив 2,5 тисяч у.о., а на підготовку до цих змагань -1,5 тис. у.о. Необхідно було пройти допінгконтроль. Якщо під час змагань знаходять у крові заборонені речовини, то забирають усі титули і дискваліфіковують на 2 роки. А багато і не треба, щоб виявили допінг у крові - 4 горнятка кави достатньо. Зараз існує 10 тисяч речовин, які заборонені всесвітньою антидопінговою організацією. Тому перед змаганнями чітко контролюю, що їм і п'ю, не вживаю ліків. Допінг-тест коштує 300 євро. І зробити його можна найближче у Болгарії чи Москві.
- В Японії ви здобули перемогу?
- У Токіо
я виступав у складі збірної України (вагова категорія 110 кг). Тоді я виграв дві медалі – срібну і бронзову. Через півроку Держкомспорт на знак вдячності дав премію 5000
грн за досягнення. Зазначу, що кожен спортсмен сьогодні самостійно шукає собі фінансування, спонсорів. Наразі я маю промоутера
за межами України - Ігоря Мазуренка - президента професійної Армрєслінг-ліги. За час своєї спортивної кар'єри, крім Японії,
виступав в ЮАР,
Італії, Єгипті. Загалом упродовж
3 років їжджу по міжнародних змаганнях..
- Сьогодні багато українських спортсменів виступають за збірні команди інших країн. Як ви до цього ставитеся?
- Ставлюся нормально, бо розумію, що в Україні спорт фінансується
недостатньо.
Проте маю свою життєву позицію. Якщо ми всі повиїжджаємо, то хто буде будувати Україну, відстоювати її честь
на міжнародних
змаганнях. Я тут народився, у мене тут є друзі, авторитет, який здобував роками. А що стосується
покращення матеріального становища, то людині потрібно рівно стільки,
скільки їй дійсно треба, і не більше. Для мене найголовніше - бути в цьому спорті найсильнішим, щоб було що своїм дітям показати і щоб мною пишалася Україна. Маю
надію, що в майбутньому мій син стане сильнішим за мене. Син, який
колись обов'язково народиться.
Розмовляла Яніна ЧАЙКІВСЬКА.