На досягнутому зупинятися не збираємося

За підсумками минулого сезону жіноча гандбольна команда Тернопільського державного економічного університету вперше посіла четверте місце в су перлізі чемпіонату України. Про минулий сезон і не тільки — розмова з головним тренером «ЕкономУніверситет-Енерго» Василем ГРАБОВЕНКОМ.

— Cучасне покоління любителів спорту, Василю Наумовичу, є свідком новітньої історії команди, Та все ж — у двох словах — нагадайте шлях її становлення.

— Може, для когось це дрібничка, але прекрасно пам'ятаю дату, коли вперше зібралися. Це було практично шість років тому — 5 серпня 1999 року. Ті з випускниць Київської ДЮСШ № 2, яким не знайшлося місця в авторитетних українських клубах, думаю, були проінформовані своїми попередніми наставниками про те, що Василь Грабовенко, який запросив їх до Тернополя, раніше тренував команду майстрів. Однак зовсім не переконаний, що вони серйозно сприйняли мої слова на перших зборах, коли поставив перед новостворюваною командою конкретне завдання — пробитися до провідного дивізіону і стати одним з кращих колективів України. Швидше, дівчатами керувала така властива для сучасної молоді прагматичність — з допомогою певних здобутих спортивних навиків без проблем отримати диплом про вищу освіту з престижної спеціальності.

Як би там не було, але всі разом «впряглися в лямку». Не можу не зазначити, що в першу чергу успіху досягли завдяки небайдужому ставленню до команди керівництва вузу. І Олександр Устенко, який стояв біля витоків команди, і нинішній ректор Тернопільського державного економічного університету Сергій Юрій чи не щодня доводили, що дуже серйозно ставляться до студентського спорту, надають йому всіляку допомогу. Призові місця команди спочатку у вищій лізі, а потім і вихід до суперліги посприяли появі нових меценатів. Саме з допомогою генерального директора ВАТ «Тернопільобленерго», нинішнього президента обласної федерації гандболу Ігоря Юхимця, колектив якого взяв на себе нелегку ношу фінансування заробітної плати гравців, мерії міста, яка також почала надавати посильну фінансову допомогу, й змогли не лише ставити, а й домагатися все вищих спортивних рубежів.

— Та й ваші підлеглі загартовувалися в напружених баталіях.

— Це само собою зрозуміле. За шість років сімнадцяти-вісімнадцяти-річні дівчата, по-перше, змогли в собі подолати комплекс дублерок, на яких особливо і не розраховували. А, по-друге, в отих, як ви сказали, напружених баталіях зуміли не на словах, а на ділі відчути лікоть одна одної. До того ж, не стверджував би, що моя роль у цьому першочергова, а їх — другорядна. Які б розумні слова не казав наставник, вони все одно залишаться голосом «волаючого у пустелі» коли підлеглі не в змозі будуть їх сприйняти як керівництво до дії. У цьому зайвий раз переконався протягом минулого чемпіонату. Стабільність виступів допомогла не лише уперше в історії команди посісти четверте місце, яке дає право на участь у розіграші одного з євро-кубків («Челендж-кап»), а й задуматися про місце на п'єдесталі пошани. Шанси поборотися за нього ми мали вже у сезоні, про який ведемо мову. І це свідчить лише про одне: зупинятися на досягнутому не можна.

— Подальший прогрес пов'язуєте.

— У перину чергу з тим, що всі мають відчувати себе потрібними в колективі. Хоча, звичайно, успіх неможливий і без тих, хто має вести за собою інших. У минулому сезоні не могли вже розраховувати на багаторічного капітана Наталю Захарчук, лінійну Олену Пилип'юк. Зате справжнім лідером стала Ганна Терещук-Шнуровська. Вийшовши заміж за тернополянина і пропустивши півтора року після народження сина, вона змогла повернутися у великий спорт. І сьогодні можна стверджувати, що стала одним з провідних гравців в українському чемпіонаті. По дев'ять-тринадцять закинутих щогри м'ячів — тому підтвердження. Крім того, непересічними майстрами стають лівий кутовий гравець Інна Карпінська, Лідія Четвертакова, Валентина Ґалаґан, Людмила Садовська. Повернулася після серйозної травми Тетяна Байбакова, і решта п'ятеро-семеро молодших дівчат намагаються перейняти у старших всі найкращі риси гравця, підмінити їх у потрібний момент. Мова про Олену Черепову, Лесю Шак, Олену Баранову, Ірину Кушнір. Не можу не згадати й молодих голкіперів Марину Дровінську, якій вісімнадцять, та вихованку тернопільського гандболу Надію Фірман, котра спочатку три роки тренувалася при команді. Оце і всі дівчата, які змогли у провідному дивізіоні українського чемпіонату фінішувати відразу за призерами.

— Погодьтеся, що поступальний рух неможливий також без підготовки власного резерву. Перша «ластівка», здається, вже є. Вихованки однієї з вікових груп Тернопільської ДЮСШ № 3 стали кращими в Україні серед ровесниць.

— Безперечно. П'ять років тому я був ініціатором виділення трьох тренерських ставок для підготовки в цій спортивній школі юних гандболісток. Тодішній мер Анатолій Кучеренко пішов нам назустріч. Наступний крок — створення груп підготовки резерву при клубі. Цього вимагає Федерація гандболу України, зобов'язуючи колективи провідного дивізіону заявляти дублерів у турніри нижчого рангу. Маю надію, що і цю проблему, з допомогою місцевої влади та спонсорів, вдасться успішно розв'язати. І років за три-чотири честь нашої команди захищатиме все більше місцевих вихованок.

— Та все ж головна увага — наступному сезонові...

— Це однозначно. З відпустки повернулися 23 червня. До кінця місяця перебуватимемо вдома, а з початку липня поїдемо на традиційний для себе двотижневий тренувальний збір до Південного на Одещині, де маємо закласти фундаментальну базу загальнофізичної підготовки. Щоб потім вже більше уваги приділяти технічним і тактичним нюансам. Часу, повірте, обмаль, адже новий чемпіонат стартує вже 14 вересня.

— Із завданнями на майбутній сезон вже визначилися?

— Мінімум — не відступити із завойованих позицій, максимум — розпочати суперечку за місце на п'єдесталі. Плюс дебют у європейському «Челендж-кап». Президент нашої обласної федерації Ігор Юхимець уже пообіцяв, що кошти для цього будуть виділені. Завдяки четвертій позиції у попередньому чемпіонаті розпочнемо боротьбу не з початкового етапу, а з 1/16 фіналу. На жаль, тернопільські уболівальники нашої домашньої зустрічі не побачать. Через відсутність залу, який би відповідав необхідним стандартам. Домовилися, що майбутніх суперниць прийматимемо у львівському спорткомплексі «Будівельник».

— Масштабні плани вимагають підсилення складу.

— Коштів на придбання кваліфікованих гравців, а не тих з молодих, які подають надії, не маємо. Тому і через вашу газету хочу звернутися до небайдужих до спорту людей, тих, хто готовий стати меценатом. Від вашої допомоги, звичайно б, не відмовилися. Поряд з тим хочу сказати, що всіх гравців для команди зберегли. Більше того, Олена Пилип'юк виявила бажання розірвати, контракт зі словацьким клубом і повернутися до колективу, який став для неї рідним. Можливо, травма не дозволить їй виступати у повну силу. Але все одно буде разом з командою. Хоча б як граючий тренер.

Розмовляв Б. ДІКАЛЬЧУК.