Як подолати кризу в державі?

Недавно з ініціативи Тернопільського державного економічного університету відбулася в Анталії (Туреччина) 12 міжнародна наукова конференція "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський союз: світові економічні кризи і Україна". У ній брав участь завкафедрою менеджменту підприємницької діяльності ТДТУ імені Івана Пулюя Богдан Андрушків. Друкуємо витяги з його виступу, які зацікавили учасників конференції.

Поняття кризи у кожній сфері суспільного життя має своє визначення і трактування. Це явище, що характеризує певний переломний етап у функціонуванні системи. Зараз кризи науковці вивчили доволі глибоко й всесторонньо, однак окремі галузі цього унікального процесу проявляються у нових барвах. Власне, ці обставини і обумовлюють необхідність подальшого, ще глибшого та ґрунтовнішого вивчення цього явища.

12-та міжнародна наукова конференція була присвячена актуальній не лише для України загалом, а й для кожної держави тематиці - вивченню особливостей виникнення криз і послаблення їх дії. На жаль, розглядалося це питання, на мою думку, з суттєвим запізненням, можливо, навіть на тисячі років. Адже у дискусіях згадувались результати досліджень, що стосуються в основному економічних криз, при тому таких, що мали місце в різних державах на сучасному етапі та в минулих століттях. На кожному етапі вони уніфікувалися, набували все більш «вишуканих» форм і множилися. У даний час ми класифікуємо кризи за найвиразнішими ознаками на економічні, партійні, тобто політичні, релігійно-духовні, фінансові, демографічні, екологічні, управлінські і навіть конституційні. В Україні, де, як кажуть, найлагідніше сонце, де ніби найпрацьовитіші і найдобріші люди, найяскравіше виявляються ці численні кризи.

Три напружені, але продуктивні дні учасники конференції обговорювали проблеми виникнення криз, їх попередження, пом'якшення наслідків. Проте в гарячих дискусіях не згадали, що, наприклад, у сфері суспільного виробництва у державах пострадянського простору чомусь домінують кризи недовиробництва. За кордоном мають місце здебільшого кризи перевиробництва, які характеризуються депресивними станами. Мало уваги було звернено на провокаційні кризові наслідки конкурентної боротьби, яка нібито є важелем чи механізмом підйому якісних та кількісних показників виробництва. У процесі дискусій не заглянули, так би мовити, в корінь цього, здавалось би закономірного, зла. Тобто донині небагато вчених досліджували принципові, генетично-глибинні витоки виникнення криз. На конференції не згадувалися психологічні фактори, від яких посилюється чи послаблюється їхня дія у всіх сферах суспільного життя, бо в основному йшлося про фактори, що впливають на розвиток економічних криз, їх імпульсивність, циклічність.

В основі багатьох криз - кризи взаємовідносин. Чи не тому Біблія закликає до віри, любові, взаємотерпіння, взаємо прощення, адже виконання заповідей Божих без жодного сумніву сприяє налагодженню взаємовідносин як у міждержавному, так і внутрідержавному середовищі, пом'якшенню "ударів" всіх кризових проявів у всіх сферах суспільного життя.

Кризи виникають, як правило, при наявності суперечностей двополюсних факторів. Наприклад, суперечності між природою і людиною чи державою породжують екологічні кризи. Конфліктні ситуації системного побутового чи іншого характеру між чоловіками і жінками можуть спровокувати певні демографічні зміни. Суперечності між державою та окремими партіями можуть викликати політичні кризи.

За твердженням окремих учених, на нашій планеті за час її існування відбулося приблизно 50 тисяч малих і великих воєн. Визначити число жертв і матеріальних збитків від них неможливо. Хіба причиною виникнення війн не було погіршення взаємовідносин між державами? Підтвердження цього - розрив зв'язків, що формувалися більш як 70 років в колишньому СРСР. Живим прикладом виступає і незалежна Україна, в якій відразу ж виникло безліч конфліктів і криз.

Ми глибоко усвідомлюємо важливість проблем, розглянутих на конференції, і хочемо їх розв'язати. Разом з тим розуміємо, що живемо в унікальному українському світі перманентних криз. Небажання розв'язувати насущні кризові проблеми пояснюється з одного боку некомпетентністю, а з іншого - розчаруванням науковців і практиків діями керівництва держави, її Верховної ради, уряду.

Теоретичні та навчально-методичні набутий у цій сфері має Міжрегіональна академія управління персоналом. Там видано книжку, яка вже набула популярності, "Антикризове управління" (автор А.Чернявський К., 2000). Є відповідні видання з цієї тематики в Тернопільському національному економічному університеті та Тернопільському державному технічному університеті імені Пулюя. Заслуговують на увагу видання В.Василенка "Антикризове управління підприємством", І.Ансоффа "Страте-гическое управление", В.Крутько "Введение в менеджмент кризисных ситуаций".

Не можна не згадати Програму Кабміну України для виходу її з кризового стану, яка виконується "ефективно" і "контрольовано" більше 15-ти років. Якщо згадати, що великі кризи в окремих випадках тривають більше 50-ти років, то не одне покоління українців відімре, поки зникне в нашій державі середовище для їхнього виникнення.

Варто згадати про вихід у світ (у видавництві "Знання" під керівництвом та редакцією С.Юрія та Є.Савельєва) книжки "Економічні проблеми XXI ст.", в якій, мабуть, найбільше уваги приділено вирішенню насущних економічних проблем, в т.ч. і криз, у контексті вступу України до ЄС, що дуже актуально. Проте цих наукових набутків недостатньо, щоб розробити обґрунтовані заходи для організованого протистояння кризам, які 16 років тривають у нашій незалежній державі. Мабуть, міжнародному співтовариству слід уже сьогодні невідкладно мобілізувати зусилля, щоб виробити норми взаємовідносин у всіх сферах суспільного співжиття. Народна мудрість каже: „Все нове - добре забуте старе". У сьогоднішніх умовах комунікативного забезпечення є можливість впровадити ці пропозиції у життя. Тому міжнародним інституціям під егідою ООН доцільно було б об'єднатись, виробити конкретні організаційні заходи з їх вирішення цивілізованим, мирним шляхом.

Богдан АНДРУШКІВ