Сергій Юрій: "Де про спортсменів дбають, там і результати мають"

Незважаючи на те, що XXI зимові Олімпійські ігри вже відійшли в історію, події головних змагань чотириріччя ще довго тривожитимуть пам'ять любителів спорту. На жаль, доводиться констатувати, що українським олімпійцям так і не вдалося жодного разу піднятися на п'єдестал пошани. Але це не означає, що вони не прагнули підкорити вершину: просто в міру певних як об'єктивних, так і суб'єктивних причин наразі їх мрія виявилася недосяжною.

Так вважає і голова Тернопільського відділення НОК України, ректор ТНЕУ Сергій Юрій — єдиний представник від нашої області, який в складі делегації України побував на XXI зимових Олімпійських іграх. Як ми й обіцяли у попередньому випуску "ГОЛ плюса", сьогодні він поділиться враженнями від перебування у Ванкувері та думками з приводу загалом невдалого виступу українських олімпійців.

- На що б хотів насамперед звернути увагу? — розпочав розмову Сергій Ілліч. — Найбільше враження справила на мене, звісно, чітка організація проведення Олімпійських ігор. А церемонія відкриття цього неповторного спортивного форуму пройшла просто грандіозно. До найменших деталей було продумано усе, аби його учасники могли відчувати себе повноправними творцями урочистого дійства.

За час перебування у Ванкувері переконався також в тому, що у Канаді не на словах, а на ділі дуже дбайливо ставляться до здоров'я нації. Вважаю, що канадські спортсмени цілком заслужено і закономірно стали переможцями Олімпіади-2010. У складі олімпійської команди Канади, скажімо, виступали спортсмени, які належать до різних національностей, але є громадянами цієї держави, яка й створила їм якнайкращі умови для вдосконалення фахової майстерності. І вони сповна віддячили за турботу своїй країні, принісши у її скарбничку рекордну кількість золотих олімпійських медалей.

А що маємо в Україні? Доводиться констатувати, що дуже часто у нас згадують про спортсменів лише незадовго до початку чергових відповідальних стартів, коли необхідно відстоювати інтереси держави на міжнародній арені. А послідовної і конструктивної роботи із залучення молодого покоління до систематичних занять спортом фактично не ведеться, фінансування здійснюється за залишковим принципом. Про спортивні бази, на яких доводиться тренуватися нашим представникам зимових видів спорту, навіть і казати нічого не хочеться. Тому, вважаю, немає підстав нарікати на те, що українська збірна повернулася із Ванкувера без нагород. У тих державах, де спортсмени мають реальну підтримку, на результати, як правило, ніхто не скаржиться.

- На яких змаганнях у Ванкувері вам вдалося побувати? Що можете сказати про виступи українців на Олімпіаді - 2010?

- Неспортивна, так би мовити, делегація України була розділена на дві половини. Група підтримки, в якій я перебував, була у Ванкувері перші майже десять днів. Тут були здебільшого представники з тих регіонів, які делегували у збірну України найбільше спортсменів. Хочу зазначити, що наша невелика область в цьому плані виглядала досить непогано, оскільки аж п'ятеро її посланців здобули право виступати на Олімпійських іграх.

Треба віддати належне організаторам Олімпіади, які подбали про те, аби члени нашої, скажімо, делегації мали змогу відвідати якраз ті змагання, де українські спортсмени реально претендували на високі місця. Зокрема, мені довелося спостерігати за баталіями кількох біатлонних гонок. Також побував на прекрасному спорткомплексі для ковзанярського спорту, який вміщає близько двадцяти тисяч глядачів. Незабутні враження залишилися і від перегляду хокейного поєдинку. Коротко кажучи, майже кожен день перебування у Ванкувері був наповнений не лише змагальними емоціями, а й приємними враженнями від неповторних зимових канадських краєвидів.

А тепер щодо виступів українських олімпійців у Ванкувері. Візьмемо, приміром, одного з наших провідних біатлоністів - Андрія Дериземлю. Він показав п'ятий результат, який виявився найкращим. Мені довелося розмовляти з фахівцями біатлону, які відзначали, що наш спортсмен за своїм характером не відзначається холоднокровністю, а тому у відповідальні моменти не завжди здатний впоратися з хвилюванням. Власне, ці риси і завадили Андрієві піднятися на п'єдестал, оскільки через надмірну емоційність допускав чимало промахів під час стрільби.

А ось, приміром, Седнєв потрапив у збірну вже буквально перед Олімпійськими іграми. Наразі йому ще бракує досвіду виступів на такому високому рівні, але він виступає стабільно на вогневих рубежах. Я до чого веду? Можливо, нашим фахівцям необхідно прискіпливіше підбирати кандидатів у збірну, більше уваги приділяти молодим біатлоністам. Чому б, скажімо, не включити у головну команду Андрія Возняка (до речі, нашого студента), аби цей перспективний спортсмен спробував свої можливості хоча б на одному етапі біатлонної боротьби. Одразу після Олімпіади він просто відмінно виступив на чемпіонаті Європи в Естонії, де завоював золоту та срібну медалі. Адже цілком ймовірно, що саме цей талановитий біатлоніст зможе прославити Україну вже на наступних Олімпійських іграх у Сочі. Але його вже необхідно постійно тримати у полі зору і створювати усі умови для зростання спортивної майстерності.

- Як би ви, Сергію Іллічу, оцінили участь у цьогорічних зимових Олімпійських іграх представників Тернопільщини, яких було аж п 'ятеро ?

- У кількісному плані, звісно, наша область була представлена у Ванкувері доволі вагомо. Якщо ж оцінювати результати виступів тернополян, то я б лише хотів подякувати усім за самовіддачу та ентузіазм, оскільки добре знаю, у яких непростих умовах доводилося їм готуватися до головних змагань чотириріччя. Візьмемо, приміром, Віталія Шумбарце. Де, скажіть, йому було вдосконалювати майстерність, коли в Україні є лише: два трампліни: у Кременці сорокаметровий та у Ворохті-шістдесятиметровий. А на Олімпіаді довелося стрибати із понад стометрового. І ми ще дивуємося, чому хлопець невдало приземлився.

Думаю, що і той трагічний випадок, який стався на санній трасі Із грузинським спортсменом, пов'язаний передусім з тим, що далеко не всі учасники Олімпіади мали змогу належно підготуватися до стартів на таких сучасних спортспорудах. Принаймні це стосується і нашої Наталії Якушенко, яка в підсумку потрапила лише у десятку кращих, а не в трійку призерів, на що розраховували керівники української збірної.

Особливої ж похвали заслуговує дебютантка Олімпійських ігор Олена Підгрушна. Молода тернопільська біатлоністка лише в останній момент була включена в команду. Дівчина навіть не була упевнена в тому, чи вдасться їй взяти участь хоча б у кількох біатлонних гонках. У підсумку ж вона майже на усіх дистанціях виступала найстабільніше з усіх українських стріляючих лижниць. А могла взагалі не поїхати у Ванкувер...

- Що, на вашу думку, необхідно робити, аби вже на наступних зимових Олімпійських іграх на п'єдестал пошани могли піднятися й українські спортсмени?

- Потрібно передусім кардинально змінювати філософію ставлення нашої держави до спорту в цілому і до кожного спортсмена зокрема. Я переконався, що представники провідних спортивних країн здобували у Ванкувері медалі передусім тому, що в них чітко усвідомлюють просту істину: успіх спортсмена — це передусім перемога держави, честь якої він відстоює. У нас, на жаль, наразі такого розуміння ще нема, а тому нерідко спортсменам доводиться готуватися до відповідальних стартів на занедбаних, базах, без належної фінансової та психологічної підтримки. А за таких умов, як правило, на успіх розраховувати не доводиться.

Ярослав Мармаш.