Сергій ЮРІЙ: „Якби взялися за реформи раніше, нині не спекулювали б на цьому політики”

Вчора на сьогодні. Так можна сказати про задекларовані у вищій освіті реформи. Ми запізнилися з ними років на двадцять. Та краще пізно, ніж ніколи. Відомо, що до Верховної Ради подано проект закону «Про вищу освіту». Змін давно очікує і сама вища школа, і суспільство. Але щоб не було так, як у відомому прислів'ї «без мене мене оженили»... Тобто важливо врахувати думку авторитетних у науці й організації навчального процесу людей, яким робити ці перетворення. Таких, наприклад, як доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки й техніки України, ректор Тернопільського національного економічного університету Сергій Ілліч ЮРІЙ. Про довгоочікувані реформи в освіті наша з ним розмова.

«Не роблю трагедії із зменшення державного замовлення»

— Сергію Іллічу, уряд заявив про намір майже наполовину скоротити державне замовлення, чим викликав шквал критики з боку опозиційних сил. Та й освітяни ставляться до такого рішення по-різному. А що ви думаєте з цього приводу?

— Проблема назріла давно. Якби її взялися розв'язувати раніше, нині не спекулювали б на цьому політики. Адже мова передусім про економічне обґрунтування такого рішення. Україна задекларувала, що переходить до ринкової економіки і почала підводити під це фундамент. Однак в освіті все залишалося по-старому. Держава виділяла кошти на бюджетні місця, та нікого не цікавило, як вони витрачаються, куди йдуть навчені державним коштом фахівці, скільки їх і яких спеціальностей потребує ринок праці. Такого не було в ; жодній іншій галузі. Звісно, рано чи пізно це мало закінчитися, тому я не роблю трагедії із зменшення державного замовлення. Освітянський простір переходить на ринкові рейки, чого слід було очікувати. Світ давно через це пройшов. У країнах з ринковою економікою немає такого поняття, як державне замовлення. У тамтешніх університетах кошти в освіту вкладають меценати, різні фонди. Їхні прізвища та назви викарбувані на університетських стінах, ними пишаються.

— Нещодавно довідалася, що в Іспанії, яка за населенням майже рівна Україні, вузів приблизно уп'ятеро менше, ніж у нас. З кількістю ми явно переборщили. Лише у Тернополі економістів готує кілька інститутів і навіть технічний університет. Елементарна логіка підказує, що ситуація ненормальна, але багато років на неї закривали очі. Тепер, звісно, на ринку освітніх послуг почнеться жорстка конкуренція. Ваш університет готовий до неї?

— Авторитет напрацьовується роками. Скажімо, у напрямку «Фінанси і кредит» маємо майже два десятки докторів наук. Таким не може похвалитися жоден інший вуз України. Ми кадри збирали по крупинках, плекали, навчали, створювали відповідну базу. Якщо цього немає, то про яку якість освіти може йти мова? За більш як сорок років наш університет підготував десятки тисяч першокласних спеціалістів, чимало зробив для розвитку економічної науки загалом. Але сьогодні ці напрацювання ми розглядаємо лише як трамплін для вирішення принципово нових завдань, котрі постають у зв'язку з необхідністю докорінно модернізувати освітній процес, забезпечити «прорив» в усіх напрямках діяльності університету. Віднині ключовим словом нашої стратегії стає інноваційність, орієнтир на світові стандарти підготовки фахівців.

Адаптуючись, не забуваймо про свою ідентичність

— Вам, мабуть, легше, ніж іншим, адже ТНЕУ давно співпрацює із зарубіжними партнерами, маєте спільні факультети, відбувається обмін студентами, викладачами. Першими в Україні почали видавати спільні дипломи. Університет є членом багатьох міжнародних асоціацій, в тому числі Великої хартії університетів. З власної ініціативи пройшли міжнародну акредитацію. Чи немає небезпеки розчинитися в єдиному освітньому просторі, стати пасивним об'єктом адаптації?

— Якщо говорити про Болонський процес, то його документи нікого не змушують автоматично інтегруватися, там декларуються загальні принципи, тож нам ніхто не заважає зберегти свою ідентичність. Тим більше, що вітчизняна система освіти має свої переваги, від яких не слід відмовлятися. Це вже починають розуміти і студенти. Давно відправляємо їх на навчання і стажування у зарубіжні університети. Так ось, раніше чимало з них воліли там залишитися і продовжити навчання. Поверталися одиниці, а тепер залишаються одиниці, майже всі продовжують навчання у рідному університеті, а, отримавши диплом, працюють на свою державу. Наші намагання виховати не просто добрих фахівців, а й патріотів не минають безслідно. Університет уклав 49 угод з вищими навчальними закладами 18 країн світу, спільно виконуємо науково-дослідницькі проекти. Чогось вчимося у них, чогось — вони у нас. Намагаємось діяти за заповітом Кобзаря: «Чужому научайтесь і свого не цурайтесь».

— Ректор одного з тернопільських вишів зізнався: лише п'ять відсотків його студентів мають намір працювати за спеціальністю, 95 — прийшли за дипломом. Вражаючі цифри. А яке у вас співвідношення?

— Як свідчать соціологічні опитування, проведені нашою лабораторією якості освітньої діяльності, обрана спеціальність подобається 66 відсоткам студентів, не могли впевнено відповісти на це запитання 30 відсотків, не подобається — 4 відсоткам. Ми також цікавилися думкою студентів, чи всі предмети, які вони вивчають, стануть їм у нагоді в житті. Скажімо, майбутні фінансисти вважають, що 57 відсотків дисциплін, які є в навчальних планах, навряд чи будуть потрібні. Частково вони мають рацію. Скажімо, історію України у вузах можна було б не вивчати, якби вона належно подавалася у школах і там виховували патріотів. Кажуть, забагато математики, але що за економіст без математики? Відмовитись від безпеки життєдіяльності? Однак там навчають багатьох практичних речей, які знадобляться у житті. Справді, у вузах розвинених країн більше уваги концентрується на профільних предметах, у нас — на всебічному розвитку особистості. Це залишилося з минулого, але я не вважаю такий підхід анахронізмом.

На лекціях одне, на практиці — інше

— Випускники не запитують: ви вчили нас одного, а на практиці інше?

— Ще й як запитують... Більше того, ми своїх колишніх студентів, аспірантів, які нині посідають високі пости, самі запитуємо: «Чи цього ми вас навчали?». Скажімо, збирання податків наперед. Такого не повинно бути апріорі, але є. Причому хибність такого шляху розуміють і ті, кого змушують так робити, і ті, хто дає вказівки. І це не єдиний випадок, коли практика деформує те, чого вчимо на лекціях. Взагалі, нагорі відкрито мають сказати, де нині перебуває Україна, які її основні фонди, виробничі потужності, назвати конкретні цифри. Якщо є реальна картина, легше приймати рішення. Якось підходить до мене молодий викладач і каже: «Сергію Іллічу, порадьте, як фінансист, у якій валюті нині найкраще тримати заощадження?». У людей є гроші, інша річ, що вони не довіряють нашій кредитній системі. Ми мали б чималі внутрішні інвестиції, якби люди більше довіряли банкам, а за великим рахунком — державі. Нинішня кредитна система надто централізована, вона не дає змоги бізнесу розвиватися.

— Цікаво, яку відповідь отримав викладач?

— Якщо людина відклала від 10 до 20 тисяч гривень, то я радив би таку схему: 300—400 доларів, 300—500 — евро, 200— 300 фунтів. Гривня — на поточні видатки. Не таємниця, що олігархи свої гроші тримають в офшорах, а як зберегти скромні заощадження пересічному українцю?

За якість відповідає не лише продавець, а й покупець

— Та повернемось до основної теми. Реформи вищої школи затіяні не задля реформ. Яка їх головна мета?

— Передусім поліпшити якість освіти. Особливість наших послуг у тому, що за якість, образно кажучи, відповідає не лише продавець, а й покупець, тобто студент. Можна створити належну базу, мати висококласну професуру, але якщо студент не хоче вчитися або не лежить душа до обраного фаху... Тому важливо мати свого абітурієнта, який знає, чого хоче. Ми придивляємось до нього ще в школі, торік у Чорткові відкрили коледж економічного напрямку, кожен факультет організовує Дні відкритих дверей. Приймальна комісія закінчує одну вступну кампанію і з 1 вересня починає працювати на іншу. Загалом за абітурієнта, зважаючи ще й на демографічну ситуацію, розгорнеться справжня битва. Важливо також встановити реальну вартість послуг: щоб вони були доступними для студентів, а вуз мав змогу розвиватися. Велику увагу надаємо не лише навчальному процесу, а й гармонійному розвитку особистості. Створено всі умови для того, щоб молоді люди могли займатися науковими дослідженнями, художньою самодіяльністю, спортом, туризмом тощо.

— Реформи можуть болісно позначитися на студентах, які нині осягають економіку в непрофільних вузах. Багато батьків, особливо тих, хто поїхав на заробітки, вважали справою честі дати дітям вищу освіту і посилали їх будь-куди, лише б професія звучала модно. Про якість освіти в інститутах, які розташувалися у колишніх дитсадках, годі казати. Але діти не винні...

— До нас вже звернулося керівництво комунального інституту імені В. Чорновола, а також міський голова Тернополя з проханням забрати до себе майбутніх економістів. Інститут був на утриманні міського бюджету, частину грошей давала держава. Побачивши, що в нинішніх умовах не потягнуть, вирішили прилаштувати студентів, які навчаються за спеціальністю «Фінанси і кредит». Звичайно, ми дітей заберемо і довчимо, але це 400 студентів, серед них є сироти, інваліди. Потрібно, щоб держава також допомогла фінансово. Але в мене інше запитання: для чого було відкривати цей напрям, якщо в місті є спеціалізований університет? Для чого було виділяти на це кошти з міського бюджету? Можливо, краще було спрямувати їх на утримання міської господарки. Чому за непродумані рішення ніхто не несе відповідальності? Чому державне замовлення давали непрофільним вузам, які нашвидкуруч повідкривали економічні спеціальності? Це однаково, що нам би запропонували готувати хірургів. У дев'яності роки більшість українців були кинуті на межу виживання. Для тих, хто взяв у руки «кравчучку», потрібні були елементарні знання економіки. То їх можна було здобути на курсах, але всі кинулися готувати економістів і навіть умудрялися вибити під це державне замовлення.

— Зрозуміло, що і на місцях, і вгорі наламали чимало дров. Можна, звичайно, усі «нарости» обрубати одним махом, але постраждають люди. Повинен бути якийсь перехідний період. Ви готові допомогти виправити помилки? Скажімо, стати регіональним центром з підготовки економічних кадрів?

— Фактично ми давно є лідерами у цьому плані. В університеті захищаються кандидати і доктори наук, підвищують кваліфікацію державні службовці з усіх областей Західного регіону, а студенти навчаються з усієї України та з-за кордону. Готові підготувати програму перепідготовки викладачів для інших вузів, допомагати їм методично, щоб студенти могли закінчити навчання. Та й викладацькі кадри треба прилаштувати. А загалом у цьому плані не завадила б координаційна роль Міністерства освіти і науки, яке б мало визначити регіональні університети з певних напрямків. Це стимулювало б до ефективного використання коштів, осучаснення навчальної бази, модернізації освітнього процесу, розвитку фундаментальної науки. Ще один важливий момент: державі час відійти від прямого централізованого регулювання діяльності вищих навчальних закладів. Ми повинні бути рівноправними партнерами, а більша автономія університетам піде лише на користь. Прийдешні зміни не лякають, коли жити не одним днем, а передбачати на кілька кроків вперед. Створювати якісний продукт і вміти його продавати, конкуруючи з іншими, — ці принципи ринкової економіки торкнулися і вищої школи. І хоча б які болісні вони були, мусимо визнати: давно час.

— Дякую за розмову!

Бесіду вела Любов Левицька.