Богдан Гаврилишин: «Залишаюсь українцем»

Стільки позитивних емоцій, приправлених гордістю за все українське, що маємо, що наша нація може давати світові людей такого масштабу, широти наукової думки й водночас — простих і зрозумілих у спілкуванні, не відчувала давно. Переконана, що не тільки я, а й студенти вишу, викладачі, всі, хто був того дня в актовій залі Тернопільського національного економічного університету, після репрепрезентації книжки Богдана Гаврилишина «Залишаюсь українцем» вийшли з такими враженнями.

Скільки сили духу в цій людині, скільки запалу, яке чудове почуття гумору! Ректор університету Сергій Юрій, за ініціативи й сприяння якого Богдан Гаврилишин приїхав цього дня в Тернопіль, представляючи його, наголосив: «Це — людина світового масштабу. Це — всесвітній українець, який своїм життям, величезного значення працею творить добру славу українству».

Богдан Гаврилишин — людина й справді неординарна. Він — визначний теоретик економіки, доктор філософії—економіки в Женевському університеті, почесний доктор права в низці українських вишів, зокрема й в економічному університеті, дійсний член Римського клубу, іноземний член Національної академії наук України, член Міжнародної академії менеджменту, академік Міжнародної академії менеджменту і Світової академії мистецтва та науки, автор понад 100 статей з менеджменту, освіти в галузі менеджменту, економічного та політичного середовищ, радник перших українських президентів. І це — далеко не всі звання й доробок цієї талановитої людини, як наголосив Сергій Юрій, — Людини з великої літери.

Його книга — спогад про прожиті роки, де він розкриває секрети особистого життєвого успіху, що полягає в постійному бажанні працювати над власним розвитком і на користь не тільки тих, хто з тобою поряд, а й всього українства. Літературознавці кажуть, що жанр української мемуаристики, який би зберігав і передавав із покоління в покоління історію країни на фоні історії окремого роду, в нас не надто багатий. Тим паче історії успіху українця, який пройшов через тяжкі випробування, все життя проживав далеко від Батьківщини, але завше їй допомагав, ніколи не соромився своєї нації, завжди наголошував, що він — син свого народу.

— Залишатись українцем у великому світі дуже важко, — казав на представленні книги Богдан Гаврилишин.

«Відтепер я належу до Тернополя і маю це «обласне громадянство». До певної міри в мене не було вибору, тому що Тернопіль заявив свої права на мене...» Це — витяг із книги. Богдан Дмитрович не випадково нагадує про тернопільське «громадянство». Народився він у селищі міського типу Коропці 19 жовтня 1926 р. Перед кінцем Другої світової війни потрапив до Німеччини, а згодом у таборі біженців отримав середню освіту. В 1947—му виїхав до Канади, де спочатку працював лісорубом, потім — офіціантом і був першим з повоєнних емігрантів, який вступив до університету Торонто. У 1952—му отримав диплом інженера, а в 1954-му — магістра. Згодом — керівник навчальними програмами в Міжнародному інституті менеджменту в Женеві, викладає курси з економічного розвитку, світового бізнесового середовища, а незабаром стає директором цього навчального закладу й керує ним вісімнадцять років. За час роботи в цьому університеті Богдан Гаврилишин виплекав плеяду спеціалістів вищої кваліфікації для сотень компаній в усьому світі. Він написав чимало праць, але основними вважає дві. Перша з них — «Дороговкази в майбутнє — до найбільш ефективних суспільств» — набула світового визнання і видана в перекладі вісьмома мовами. Друга, нещодавно завершена, «Залишаюсь українцем» — про особистість із українського села, яка ввійшла в світову еліту лідерів, що впливають та змінюють навколишній світ.

— Я написав ці спогади для нової генерації, — сказав Богдан Гаврилишин. — Нині економічний, соціальний, політичний стан України жахливий. Держава потребує реформ і змін на основі ринкової економіки й демократичних цінностей. їх зможуть провести ті, кому нині 18, 20 — до 35 років. За ними — майбутнє.

Коли спілкуєшся з людьми дуже поважного віку, такого масштабу, такої любові до життя, невичерпного оптимізму, шляхетних у вчинках, відчуваєш, наскільки вони молоді душею, прогресивні в своїх поглядах, скільки наукової потенції мають, невикористаної енергії духу, приходить щемливе бажання просити в Господа для них лише одного — міцного здоров'я.

Валентина БАЦА.